Людяний політик у нелюдський час. Доля президента Карпатської України Волошина

Одна з останніх фотографій ректора Українського вільного університету (УВУ) Августина Волошина перед арештом. Прага, квітень 1945 року. (Світлина із сайту «Карпатська Україна»)

(Рубрика «Точка зору»)

Верховна Рада України та Закарпатська і Львівська обласні ради проголосили 2024 рік – роком Августина Волошина, першого в історії законно обраного президента Української держави, який народився 17 березня 150 років тому. Сойм Карпатської України 15 березня 1939 року одноголосно обрав його таємним голосуванням.

Ця особа настільки масштабна, що досі довкола неї не вщухають суперечки. Українофобам різних мастей не дає спокою думка, що саме Августин Волошин (1874–1945) став ключовою постаттю історії Закарпаття ХХ століття.

Одна з останніх фотографій ректора Українського вільного університету (УВУ) Августина Волошина перед арештом. Прага, квітень 1945 року. (Світлина із сайту «Карпатська Україна»)

Одна з останніх фотографій ректора Українського вільного університету (УВУ) Августина Волошина перед арештом. Прага, квітень 1945 року. (Світлина із сайту «Карпатська Україна»)

Ні впливові русофіли 1930-х років А. Бродій та С. Фенцик, які виявилися агентами угорських та польських спецслужб; ні дражливий перший губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович, який через рік-два свого «сидіння» в Ужгороді, повернувся у 1921 році до Америки, де згодом влився у табір тих же русофілів; ні місцеві чехофіли чи мадярофіли, які з радістю служили чужій владі; ні комуністичні діячі часів СРСР – ніхто в одній особі не поєднав настільки багато: боротьбу за національну свідомість за часів тотальної мадяризації до 1918 року; активну участь у процесі приєднання до Чехословацької Республіки; двадцятиліття культурної та політичної діяльності у міжвоєнний час; керівництво урядом автономії та проголошення незалежної української держави у 1939 році; еміграція за межі рідного краю і, зрештою, смерть у московських катівнях влітку 1945 року.

А до цього слід додати величезну педагогічну роботу – понад 20 років очолював учительську семінарію в Ужгороді (тепер би це назвали педінститутом), паралельно викладав у духовній семінарії, був автором 40 підручників та посібників, редактором і видавцем українських часописів, керівником Народно-християнської партії, депутатом Чехословацького парламенту, драматургом.

А ще душпастирська праця, не забуваймо що Августин Волошин був греко-католицьким священником, папським прелатом, носив титул монсеньйора. Гідна подиву плідна діяльність для людини, яка справляла враження загалом м’якої, толерантної, зваженої, навіть тихої.

Обкладинка книжки історика Сергія Федаки «Отець Августин Волошин»

Обкладинка книжки історика Сергія Федаки «Отець Августин Волошин»

Недарма Августин Волошин став мішенню №1 як для мадярофілів, так і для «русскіх» (без різниці червоних чи білих) та місцевих сепаратистів. Вони й досі паплюжать його ім’я. Адже Августин Волошин став символом українського Закарпаття, причому цілком природним і заслуженим.

Волошин був не більшим колаборантом, ніж уряд у Празі

Особливо не подобається їм його діяльність за часів недовгого існування Карпатської України з жовтня 1938 року по березень 1939-го, коли уряд Чехословаччини призначив його керівником автономної Підкарпатської Русі.

Зрештою, закиди одні й ті самі, вони традиційно повторюються ще з радянських часів. Головний із них, що Волошин – «колаборант», співпрацював із німецькою владою.

Повідомлення в газеті «Нова Свобода» про повторне призначення Августина Волошина очільником автономної влади Підкарпатської Русі у грудні 1938 року

Повідомлення в газеті «Нова Свобода» про повторне призначення Августина Волошина очільником автономної влади Підкарпатської Русі у грудні 1938 року

Той, хто пише такі твердження, не орієнтується в тогочасній ситуації в Чехословаччині. А вона склалася так, що після сумнозвісної Мюнхенської угоди 5 жовтня 1938 року президент ЧСР Едвард Бенеш подав у відставку і виїхав за кордон. Після нього владу очолив правник Еміль Гаха, і власне з цього моменту розпочинається історія так званої Другої Чехо-Словацької Республіки (ЧСР), яка проіснувала до 15 березня 1939 року.

Це була держава, що жила в зовсім інших обставинах, втративши значні території, які відійшли німцям через зраду союзників – Франції та Великобританії, які гарантували їй територіальну цілісність. Опинившись в ситуації, коли вся Чехія оточена німецьким Рейхом (Австрія вже теж стала частиною Німеччини), уряд ЧСР змушений був вибрати співпрацю з німцями як єдину можливість подальшого існування незалежної держави.

І саме за таких обставин Чехо-Словацька Республіка нарешті надає відкладену на 20 років, давним-давно прописану в Конституції автономію Словаччині та Підкарпатській Русі. Тож орієнтація на Німеччину, яку закидають уряду в Хусті, насправді була такою ж самою, як і орієнтація тодішньої Праги чи Братислави. Іншої зовнішньої альтернативи просто не існувало. Тим паче, коли сусідні Польща та Угорщина самі стали агресорами і захопили шмат чехословацької території.

Президент Карпатской Украины Августин Волошин (1874–1945) очима художника Юрія Журавля

Президент Карпатской Украины Августин Волошин (1874–1945) очима художника Юрія Журавля

В умовах загрози свого існування Чехословаччина швидко здійснювала поворот від демократичної першої республіки до правих режимів, які існували в сусідніх державах. Заборонено комуністичну партію, розпущено інші політичні партії, на місці котрих виникають національні об’єднання: у Чехії – Партія національної єдності, у Словаччині – Глінкова словацька народна партія – Партія словацького національної єдності, в Карпатській Україні – Українське національне об’єднання (УНО), Тобто, те, що відбувалося на Закарпатті, не було чимось особливим. Більше того, Карпатська Україна як найвіддаленіша провінція плелася у хвості подій.

І якщо Словаччина та Чехія вже 14–15 березня 1939 року визнали німецьку зверхність, то Карпатська Україна ще завзято боронилася угорським окупантам. Власне Августин Волошин тримався до останнього за Чехословацьку Республіку.

Показовою є його телеграма центральному уряду в Празі, де він пояснює проголошення незалежності Карпатської України тим, що з виникненням самостійної Словацької Республіки Чехословаччини де-факто більше не існує, і дякує уряду в Празі за 20-річну співпрацю. З цього погляду Волошина слід зараховувати до послідовних прихильників федеративної Чехословаччини, а не оголошувати «колаборантом», як це роблять досі комуністичні та сепаратистські пропагандисти.

Празький уряд сам завинив у тому, що 20 років затягував із наданням автономії Словаччині та Підкарпатській Русі, що, зрештою, і спричинило ті національні проблеми, які розвалили і першу, і другу Чехословацьку Республіку.

Зображення президента Карпатської України Августина Волошина на непоштовій марці

Зображення президента Карпатської України Августина Волошина на непоштовій марці

Людяний політик у нелюдських обставинах

В умовах постійної загрози територіальній цілісності, терористичних диверсій та ворожої агентури, що проводила антидержавну агітацію, владі доводилося застосовувати суворіших заходів. Постійно затримуючи польських та угорських терористів, русофілів, що агітували за приєднання краю до Угорщини, неперевірених втікачів із Галичини, постала проблема з місцем їхнього інтернування. Адже три найбільші міста – Ужгород, Мукачево і Берегово, що мали відповідну поліційну інфраструктуру, відійшли до Угорщини.

Тому в колишній військовій частині на горі Думен над Раховом виник спеціальний табір, який хоч і прозвали за тодішньою термінологією «концентраційним», та в котрому за кілька місяців ніхто не постраждав фізично, про що є не одне свідчення самих затриманих, які там були ізольовані.

Нікого там не били, не мучили чи тим паче не вбивали. До речі, опікувалися табором чехословацькі силовики. Навіть на роботу ув’язнені виходили тільки час від часу – розчистити сніг, наколоти для обігріву дрова. Інші дні проводили в очікуванні – читали, грали в карти, співали. І це не мало нічого спільного із майбутніми «таборами смерті».

Тому нинішні закиди Августинові Волошину є насправді докорами тогочасній скрутній політичній ситуації Чехословацької другої республіки. І саме прем’єр-міністр Августин Волошин, якого згодом обрали президентом Карпатської України, великою мірою стримував радикальні настрої з різних боків. Недарма його називали «батьком», як і будителя Олександра Духновича у ХІХ столітті.

Августин Волошин з дружиною та прийомними дітьми у родинному сиротинці в Ужгороді

Августин Волошин з дружиною та прийомними дітьми у родинному сиротинці в Ужгороді

Без детального знання контексту не можна судити про складні події напередодні Другої світової війни, в яких був задіяний весь інструментарій світової політики. Тим паче, вихапуючи якийсь один факт чи цитату. Тому дуже важливою є публікація першоджерел, як-от двотомник Олександра Пагірі «Карпатська Україна в документах другої Чехо-Словацької Республіки».

За часів Незалежності зроблено чимало для відновлення пам’яті про Карпатську Україну та її провідника Августина Волошина. З останніх подій – наречення його іменем одного з найбільших ліцеїв Ужгорода (колишня гімназія). Закарпатський обласний театр драми і комедії 16 березня показав прем’єру біографічної драми «Остання ніч у Хусті».

Церемонія покладання квітів до пам’ятника президенту Карпатської України Августина Волошина під час заходів з нагоди Дня Соборності України. Ужгород, 22 січня 2020 року

Церемонія покладання квітів до пам’ятника президенту Карпатської України Августина Волошина під час заходів з нагоди Дня Соборності України. Ужгород, 22 січня 2020 року

Однак так і не створено музею на малій батьківщині в Келечині, свого часу анонсованого владою, який міг би стати туристичною родзинкою на Міжгірщині. Досі не видано і повного зібрання публіцистики Августина Волошина, що розпорошена по численній пресі. Малодосліджена і його участь у церковному житті Закарпаття. Загублено у воєнному вирі кілька п’єс та монографій, над якими декан, а згодом ректор Українського вільного університету (УВУ) Августин Волошин працював у Празі.

Пам’ятник Герою України Августинові Волошину в Києві /

Пам’ятник Герою України Августинові Волошину в Києві /

Ювілейний рік 17 березня лише починається. Від нас залежить, чи у час новітнього лихоліття ми зможемо гідно вшанувати видатного політика, вченого, священника, який відстоював українську ідентичність і, зрештою, віддав «за нашу свободу» і своє, сповнене таких карколомних поворотів, жертовне життя.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода