Не цигани, а роми. Як знаменита нацменшина живе, б’ється на війні й розвиває Україну

Фото:

«А ручку позолоти?», «Де твій кінь?», «Ти знаєш англійську? Ти ж циган!», — і багато іншого чують представники ромської громади від своїх же земляків українців. Століття упереджень, підсилені впливом радянщини, все ще міцно тримаються у суспільній свідомості, попри те, що представники спільноти так саме воюють за Україну, волонтерять, сплачують податки та захищають тих, кому потрібна допомога.

Журналіска видання Platfor.ma поспілкувалася з керівницею Об’єднання ромських жінок «Голос Ромні» Анжелікою Бєловою про те, як ця етнічна меншина з’явилася на території України, звідки походять найрозповсюдженіші стереотипи про її представників, що за трагічний випадок підштовхнув правозахисницю відкрити організацію і чим та, власне, займається. А також чому все ж таки «роми», а не «цигани».

Анжеліка Бєлова  керівниця Об’єднання ромських жінок «Голос ромні»

Анжеліка Бєлова

керівниця Об’єднання ромських жінок «Голос ромні»

Звідки взагалі на території України взялися роми?

Роми походять з Центральної Індії, звідки вони колись мігрували — за різними даними, це від V до XII століття. Одна частина переселилася в Єгипет, інша — в Європу. Є багато етнічних груп всередині ромської громади. Наприклад, сінті — роми, які базуються на території Німеччини, чи мануш — у Франції.

В Україні ромська громада теж не є гомогенною. У нас проживає близько 15 різних етнічних груп, перші згадки про яких сягають ще початку XVI століття. Вони можуть відрізнятися й за релігійним сповіданням. Наприклад, я сама представляю сервіцьку етнічну групу ромів, ми відносимося до православних християн. А от кримські роми — мусульмани, їх багато також у моєму рідному місті Запоріжжя та на Сході України. В Одеській області багато кишинівців — ромів, які проживали на території Молдови та розмовляють румунською мовою.

Останній перепис населення був ще у 2001 році, то згідно з ним в Україні офіційно було близько 100 тис. ромів. За даними неурядових організацій, до початку повномасштабної війни на території України проживало 400-500 тис. ромів. З лютого 2022 року близько 100 тис. з них стали біженцями у європейських країнах, а понад 50 тис. — внутрішньо переміщеними особами. Але вони завжди були дискримінованою групою і часто приховували своє походження, зокрема через геноцид у часи Другої світової війни. Тоді, наприклад, моя родина у Запоріжжі також переживала важкі часи. Моя прабабуся, яка мала світлу шкіру, переховувала велику ромську родину.

Зараз діє Ромська стратегія до 2030 року, перше завдання якої саме збір статистичних даних і перепис населення. Я увійшла до складу координаційної групи з питань реалізації стратегії, тому намагатимусь впливати на процес і його правомірність.

Наскільки я розумію, саме від радянщини почалися дискримінація та притиски ромів?

Саме так, зокрема видали наказ, за яким ромів примушували вести осілий спосіб життя. Під цей указ потрапили мої прабабуся та прадідусь. Це було знущання і примус, що найважче для такого волелюбного народу.

Зараз говорять про те, що Росія продовжує політику СРСР в утисках нацменшин. Що думаєте стосовно цього?

Росія продовжує жахливі злочини проти національних меншин. Так, минулого року у Донецькій області сталося вбивство цілої ромської родини — і дорослих, і дітей, наймолодшому з яких було 2 роки. Немає підтвердженої інформації щодо умислу та виконавця, але це сталося на окупованій росіянами території, тож можна робити висновки.

На початку вторгнення 2022 року я спілкувалася з різними активістами, які або самі перебували на окупованих територіях, або мають родичів там. Вони зазначали, що до ромських родин без дозволу просто заходили у будинки та забирали майно. Росія продовжує ці практики й традиції націонал-соціалістичного режиму.

image-wrapper full-width-container

Натан Маркман «Погром ромів на Лисій горі», 2020

Взагалі у нас досі є багато стереотипів стосовно ромів і спільноти. Як ви думаєте, від чого вони взагалі пішли? І які найрозповсюдженіші?

Думаю, з часів Другої світової війни. Роми були однією з груп, яку знищували — як, наприклад, і євреїв. Тоді відбувався справжній геноцид. Але це своєю чергою змусило ромську громаду захищатися. Тому багато її представників проживають у компактних поселеннях і ведуть доволі закритий спосіб життя. Це викликає занепокоєння в інших, а чого люди не розуміють, того бояться. Це породжує не тільки стереотипи, а й дискримінацію.

Вже за часів незалежної України було багато випадків утисків з боку правоохоронних органів, коли хтось підпалював компактні поселення або коли цілі сім’ї ромів виганяли, а поліція просто закривала на це очі. Свіжа історія – перед початком повномасштабної війни міський голова Івано-Франківську Руслан Марцинків сказав, щоб ромів з міста переселили до Закарпаття.

Найпоширеніші стереотипи — що роми крадуть, що вони неосвічені, не беруть участі у житті України та зокрема в опорі російській навалі. В ідеальному світі, який я б хотіла для ромської громади, цих питань взагалі не має поставати. На території України проживають представники різних національних меншин. Всі є громадянами України, багато з них у лавах ЗСУ, як чоловіки, так і жінки.

Ви у своєму особистому житті часто стикалися з подібними упередженнями?

Забагато. Зокрема запитання: «Ти вмієш гадати? А карти таро вмієш розкладати? Давай, я ж знаю, ти можеш». Ручку позолотити просили або питали, де ж мій кінь. Також часто цікавилися, чи є у нас циганський барон. Для південно-східної частини України це нерелевантно, але барони досі є на Закарпатті, це факт. А коли я випускалася з 11 класу, до мене підійшли й сказали: «Ми знаємо, що ти циганка, тому станцюй циганочку». І дали мені таку пишну спідницю і кофтинку з монетками.

Навіть зараз, у дорослому віці, трапляється щось доводити. Я багато спілкуюся англійською мовою, коли люди це чують, то з величезними очима пхають одне одного ліктями, мовляв, «яка у неї англійська, але вона ж ромка». Це ображає. Ми повертаємося до думки, що ромки неосвічені, сидять вдома, виховуючи цілу купу дітей, і не можуть бути лідерками. А я б хотіла, щоб мене сприймали як рівноправну партнерку.

А ромська спільнота бере участь у війні?

Немає офіційної статистики щодо того, скільки ромів і ромок захищають нашу країну на передовій. Проте є історії, які голосно про це свідчать. Наприклад, в нашій спільноті є два Віктори Ільчака. Це два різних хлопці, які не є родичами, але однаково сміливо боронять нашу державу.

18-річний Віктор з Ужгорода — етнічний ром, який служить в добровольчому розвідувальному батальйоні «Сонечко». Його історія забарвлена цим юнацьким максималізмом, але така щира. Він чекав свого дня народження, щоб стати повнолітнім та піти служити. І хоч рідні та друзі його відмовляли, хлопець був непохитний, адже сильно хотів допомогти цивільним жити. Він і прикладом своїм показує, що роми як і будь-які інші українці беруть участь у війні, та ще й прямим текстом говорить «Я — українець, я маю захищати свою Батьківщину».

Другий, старший Ільчак, служить з 2015 року. Тоді він пішов добровольцем і воював на передовій на Донбасі попри те, що вдома на нього чекають четверо дітей. Це, власне, і є його мотивація — захищати свою країну до останнього, щоб вберегти свою сім’ю та сім’ї інших українців. З 23 лютого Віктор був два тижні в Волновасі Донецької області, де пройшов крізь пекло й втратив багато побратимів. Потім його перевели у Херсонську область. Він ром, він українець, він герой. Адже такі якості як сміливість, патріотичність, воля до життя не залежать від етнічного походження.

image-wrapper full-width-container

У ромів є багато цікавих традицій, які відрізняються від українських. Розкажіть трохи про них.

Ромська громада є досить релігійною. Найважливіші свята для нас — це Різдво та Великдень. І на Великдень, наприклад, у нас є традиція, якій всі дивуються. Ми випікаємо паски у великих і старих печах. В результаті у ромів паски сягають навіть 2 метрів. Ще з дитинства пам’ятаю, що для моїх бабусі та мами це було прямо сакральне свято. Таких особливих пічок залишилося небагато, але одна — у моєї тітки. То до неї перед святом аж черга вистроювалася. Зазвичай наші паски печуться вночі, тоді ж замішується тісто, а жінки моляться — щоб паска була смачна, велика і не згоріла.

У нас є досить екстравагантні страви. Наприклад, у моїй родині є ціла сімейна реліквія — пісний борщ. Це моя улюблена страва, я готова їсти її круглий рік. Борщ робиться із сома і подається холодним. Це ідеальне рішення для нас як релігійної спільноти, адже ми часто тримаємо тривалі пости, коли не можна їсти жирне.

Багато традицій інтегровані й запозичені з українських. Наприклад, для сервіцької громади, яка достатньо давно живе на території України, — це Різдво і Маланка.

А є якісь похоронні традиції? Наприклад, в українській культурі мене завжди дивувало, що є баби-плакальниці, яких спеціально наймають, щоб вони страждали над загиблим.

Коли ми хоронимо людину, то разом з нею кладемо її особисті коштовні речі. Часто це золото або прикраси, які людина носила протягом її життя, предмети розкоші. Є паралелі з єгипетськими традиціями поховання. Через це бувають страшні випадки, коли могили розкрадають. Також для того, щоб підкреслити, що смерть — це трагедія для всієї спільноти, обов’язково 40 днів після того, як людина померла, чоловіки не мають права голитися. Також через траур вони не можуть відвідувати свята.

Досі часто можна почути слово «цигани». Чому говорити так некоректно?

«РомА» — це політичний термін, офіційна самоназва ромської національної меншини. Її використовують у міжнародних заходах, у медіа, в публічному просторі обов’язково. «Цигани» як термін несе в собі тягар стереотипів і багатовікової дискримінації спільноти. Тому у міжнародному просторі відмовилися від цього слова. Проте у громаді люди часто говорять так одне на одного, бо звикли. І от коли сам ром або ромка так себе називають і ідентифікують, це нормально. Але коли ти без дозволу називаєш людину «циганом» або «циганкою» — це вже нетолерантно.

Також важливо розуміти, хто такі ромнІ. Люди не зі спільноти думають, що це якийсь бог або явище. Насправді ж ромнІ або ромка — жінка. Ром — чоловік. А в множині — це ромнЯ.

image-wrapper full-width-container

Ви створили громадську організацію, яка, власне, підтримує ромні. Яка була ваша мотивація?

Я виросла в ромській громаді, тому знаю, що таке патріархальна культура, і з якими складнощами стикаються ромські жінки протягом життя. Часто нав’язують сидіти вдома, ніби мета життя — добре вийти заміж за якогось заможного обов’язково рома й народити дітей. Освіта при тому не обов’язкова, частіше чоловікам і хлопчикам надають пріоритет в навчанні. І, на жаль, це транслюється батьками: «Навіщо тобі освіта, якщо ти будеш виховувати дітей і слідкувати за домашнім вогнищем?» Місця для лідерства жінки тут дуже мало.

Зокрема у своїй родині я стикалася із різними видами гендерно зумовленого насильства, але остаточно вирішила діяти після випадку у 2019 році. Тоді на мене в під’їзді мого будинку напав чоловік із ножем, наніс мені два поранення, від чого я мало не померла. Він мав одну мету — вбити, адже навіть нічого не забрав. Мене врятували медики швидкої допомоги та мій чоловік, якому я зателефонувала і сказала, що лежу в під’їзді в калюжі крові. Як потім з’ясувало слідство, нападник напередодні вийшов з в’язниці, до цього він теж нападав на жінок, бив їх, через що остання його жертва померла в лікарні.

Після цього я замислилася, що можу зробити для того, щоб цей світ став безпечнішим для жінок. На мою думку, то був акт фемініциду, коли жінку вбивають тільки через те, що вона жінка. Тому незадовго після цього випадку, у 2020 році, я заснувала організацію.

Ви молодець, що трансформували цей свій біль і негативний досвід у допомогу іншим. Розкажіть, будь ласка, чим займається «Голос Ромні»?

У 2020 році сталася глобальна криза — COVID-19. Безліч ромських жінок тоді втратили роботу, тому що багато з них працювали на ринках. Одним із важливих принципів моєї організації є партисипативний підхід, тому ми почали з того, що питали ромок, чого вони хочуть і чого їм не вистачає. Результати свідчили — 53% не мають закінченої середньої освіти, 14% з них не мали освіти взагалі, навіть початкової. Вони хотіли набути спеціальностей, для отримання яких не треба атестату або диплому: майстрині манікюру, візажистки, перукарки, пекарки й кондитерки.

Тоді ми запустили пілотний освітній проєкт, але для довгострокових результатів навчали ромських жінок не тільки за цими напрямками: також додавали курси SMM, психологічні консультації, програми розвитку лідерських якостей. Це було не тільки отримання спеціальності, але і розуміння, як просувати свої послуги. За півтора року так навчили 74 ромські жінки. Досі багато з них продовжують працювати — деякі в Україні, деякі за кордоном.

Логічним продовженням цього проєкту стане створення б’юті-коворкінгу — соціального підприємництва і простору, де ромки, які вже стали професіоналками у своїй сфері, могли б орендувати робоче місце, навчати інших жінок. Дохід від коворкінгу буде йти на стипендії для ромських дівчат і стартапи.

Освітній проєкт триває й надалі, але набув нового сенсу. Зараз ми навчаємо та даємо робочий простір для жінок-ВПО. На сьогодні випускницями стали 124 жінки й триває конкурс бізнес-грантів, де 10 з них отримують по 90 тис. грн на відкриття власного бізнесу.

А що ви ще почали робити, коли Росія вирішила всіх нас «врятувати»?

Коли почалася повномасштабна війна, ми, звичайно, стали займатися гуманітарною допомогою спочатку в Запоріжжі, потім і в Кривому Розі. Згодом «Корпус милосердя» запропонував нам стати партнерами у наданні багатоцільової грошової допомоги. І, власне, тоді ми відкрили чотири офіси: Ужгород, Запоріжжя, Кривий Ріг і місто Мерефа Харківської області. У цих регіонах велика чисельність ромської громади. За 2023 рік майже 23 тис. людей отримали цю грошову допомогу — сумарно це близько $5 млн. Для нас це теж велика перемога.

image-wrapper full-width-container

При тому ми розуміємо — гуманітарна допомога не дає довгострокові результати для людей. Вона важлива, але не може надати такого результату, як навчання, наприклад, або бізнес-гранти. Тому ми відновили напрямок економічної спроможності жінок завдяки нашим курсам і відкрили дитячі простори в Запоріжжі, Кривому Розі та Ужгороді. Намагаємося заповнити ту прогалину, яка утворилася у знаннях дітей через ковід і війну. А також допомогти психологічно, адже приходять діти з симптомами ПТСР, селфхармом, проблемами соціальної адаптації, нічними жахами тощо. На жаль, попит на такі консультації меншим не стає.

Є консультації логопеда, курси англійської мови, дитячі розвивальні заняття, комп’ютерні класи. В межах цього напрямку створюємо дитячі сімейні табори, щоб мами, бабусі та їхні діти могли приїхати на 6 днів у Карпати й трохи перезавантажитися. Там проходять йога для жінок, психологічні консультації, арттерапія, різні творчі заняття, квести, фізичні активності, похід у гори. Минулого року зібрали 35 родин, цьогоріч плануємо стільки ж. Зокрема це сім’ї військових, загиблих також, внутрішньо переміщені особи, ромські родини.

image-wrapper full-width-container

І які відгуки, працює таки ретрит?

До нас приїздять люди з різними, але зазвичай важкими історіями. Їм потрібне це відновлення для того, щоб відчути жагу до життя і набратися сил. Наприклад, до нас приїздила ромська родина — чоловік має онкологію, але воює в лавах ЗСУ. Їхня родина живе на Закарпатті, але жодного разу не була в горах. Або були жінка з Запорізької області, чоловік якої загинув у Маріуполі, а син з полку Азов досі у полоні. Вона приїхала з донькою. Зустрічати нових людей, чути про їхній досвід, підтримувати — це завжди дуже емоційно. Але ми щасливі, що можемо хоч на 6 днів звільнити їх від тривог.

Що можна подивитися, почитати й на які ресурси підписатися, щоб більше знати про ромську спільноту?

Однозначно, це Djanes. Також є окрема програма Суспільного «Ромське Життя (Романо Джівіпен)», у якій розповідають історії активістів, громадських організацій, знімають багато про ромів-військових. І звичайно, радо запрошуємо в наші соціальні мережі: фейсбук та інстаграм.

Тетяна Капустинська, оприлюднено у виданні Platfor.ma